Поклик
Людина звикає до місця,
Де нині працює й живе,
Та змалку знайоме обійстя
До себе все манить і зве.
Й долаєш далеку дорогу
Побачити рідні краї,
Уяву береш на підмогу,
Шукаєш стежинки свої.
Тут стежкою бігав до гаю,
А цею до річки спішив
І думав, що рибку впіймаю,
Яку ще ніхто не ловив.
За хатою вишні стояли,
Щоліта я їх обривав,
А хлопці в війну саме грали,
А я тут на вишні страждав.
Дивлюся, вже хати немає,
А вишень нема й поготів,
Минуле в уяві спливає,
Хоч я вже також постарів.
Білявая мазанка хата
Під стріхою завше була,
Чистенька, хоча й не багата,
Вона два століття жила.
Віконце на четверо шибок,
Ледь блимає в нім каганець,
А матінка хвалить за рибок,
Який ти у нас молодець.
За рідним минулим сумуєм,
За краєм, де бігав малим,
Бо поклик родини ми чуєм
І жити нам завше із ним.
м. Київ, 18.08.07
