Не вакуум
Заплющу очі – і не бачу, затулю вуха – і не чую
Не чекаю я пробачень за те, що більш нічого не відчую
Усе витісняю, що роздирало мені з середини душу
Бо більше уже так не можу, не буду й не мушу
На тисячі замків закриваю, усе герметично
Вакуум: пусто, стерильно й практично
Нехай тільки спробує хто-небудь плюнуть
Хай знає сторицею у відповідь склюнуть…
Та хвора моя підсвідомість кричить уночі без упину
Сумління часом заносить під загрозливу гільйотину
І от вони миті співпереживань і пробачень
Життя моє не набуває егоїстичних значень
Ну що ж залишається жити – жити то часом страждати
То моя доля, що краще, ніж як у Шевченка ніякої не мати.
2013 р.
