Мій...
Життя так невблаганно вперед мчить
А я усе вглядаюся в очей твою блакить
І зорям-вогникам всміхаюся в очах твоїх
Так прегарно лунає твій променистий сміх
Твій морозно-свіжий, квітково-солодкий аромат
Ти повсякчас і всюди неначе мій любий друг і брат…
То собі насупишся і сльози хлинуть враз
Здається, вже не стерпіти твоїх-моїх образ.
Громи і блискавки, дрижання і руйнації,
Біди, голод, війни, хвороби і стагнації
Усе зливається в один інформ. потік
Мені вчувається зовсім інший сміх.
То в жар – то в холод, то бруд – то чистота,
То гнівна лють – то твоя безмежна доброта
Ти змусиш знову вірити, й обманеш ще не раз,
То в самоцвіти схований, то зовсім без прикрас,
У простоті заплутаєш, у складності розгадку знайдеш,
Так бажаний, і так ненависний, і дивині немає меж…
І не розгадать мені, куди думок твоїх веде Чумацький шлях,
У простір, височінь свідомості не дістатися на кораблях…
А я усе вглядаюся в очей твою блакить
Хай невблаганний, нерозгаданий, але мій.
2012 р.