Гості
Серед залізобетонних стін сила силенна мовчазних криків
Так різнобарвно на тлі монотонних щоденних блимів
Так непомітно, ховаючи глибоко за очима чи в них, біль
Ідемо з дня у день з надією, що хтось скаже стій
Хочеться утекти, піти та люди не ходять по воді
А солона вода час від часу крапле, спадає крізь сірі дні
А радість спадає, коли почуто, коли ми разом, не одні…
Хтось губить, хтось знаходить, хтось втрача навіки
Життя невпинно йде повільно опускаючи повіки…
А небо як завжди блакитно-синє, і хмари жовто-білі
Зелень, квіти, співи і вітер продовжує куйовдити волосся
На тлі напастей і радості митей ми лиш тимчасові гості…
2014 р.