Доброї пам`яті
Козацького роду поменшало враз,
Михайло Онацько пішов вже від нас,
Полтавська земелька прийняла його
Як рідного доброго сина свого.
Він в пам’яті друзів продовжує жить,
По Карлівці ходить, до праці спішить,
На схилах Дніпрових приходить до нас
Щоб звабити смаком домашніх ковбас.
Широку і щирую душу він мав
І дружню підтримку завжди відчував,
У праці щоденній, мов свічка, згорів,
Інакше він жити ніколи не вмів.
Нам сумно і тяжко, Михайла нема,
Надворі настала раптово зима,
Тримаймося, друзі, запалим свічу
На пам’ять Михайла, а я помовчу.
м. Київ, 18.11.07
