Мовчав...
з рубрики / циклу «Про долю»
Мовчав, немов зашили губи,
Лише стогнав він день і ніч,
Жорстокі і бездушні люди,
Зустрівся з горем віч-на-віч.
Війна забрала його ногу,
Лишивсь калікою за мить,
Здолав над тілом ту наругу,
Душа із відчаю болить.
Тут Україна – його мати,
Земля, яку він так любив,
Без роздумів йшов захищати,
З ногою віру загубив.
Товчуть у ступі воду бюрократи,
Іди туди, не знаючи куди,
Ще довго мізки будуть всі довбати,
Хай поплигає воїн без ноги.
м.Славута,
