2014
І знову дзвони, звук яких нестерпний,
І серце виривається з грудей.
Руйнуються усі палкі надії,
На похорон скликають всіх людей.
Вже вкотре місто покриває морок,
Навіваючи тугу та страх.
Ховають чоловіка - років сорок.
Помер із фотокарткою в руках.
Лишалося протриматись ще тиждень,
Він, помолившись, фото донечки дістав.
Та раптом постріл - біль пекучий в серці...
І ще один герой життя віддав.
Почався бій, жахливий та кривавий,
І втрати наші були чималі
В нерівній боротьбі за право
Зустріти старість на своїй землі.
"Татусю, ні, цього не може бути!" -
Викрикує пронизливо дочка.
І як же боляче слова ці чути...
Та не здригнулась ворога рука.
Закривши очі, вмить усе згадала -
І батьків голос, ніжність і тепло,
Як часто в піжмурки з ним у дитинстві грала...
Та спогади у вирій віднесло.
І знову дзвони, звук яких нестерпний,
І біль пекучий стримати несила.
Це мати, передчасно постаріла,
Єдиного ховає сина.
І кожен крок дається важко
У слід за цинковим гробом.
"Синочку любий, моя пташко!"
Лунає гімн понад селом...
"Не треба, Боже, забери мене!
Війни цієї син мій не хотів!"
Так швидко зупинилось серце молоде,
Рятуючи своїх товаришів.
З народження вона його плекала,
І як же радісно її було,
Коли сказав нарешті слово "мамо"
Все неньчине серце зберегло:
І світлу пам`ять про ті перші кроки,
І про дитячу синову любов,
І про невивчені шкільні уроки,
І про слова - від них застила кров:
"Це мій обов`язок, матусю,
Я просто мушу, зрозумій.
Я піду захищати Україну.
Це дім мій рідний і святий."
Одна зосталася тепер.
І як із тягарем цим жити?
Надії краплі жаль пекучий стер.
І чайкою душа буде тужити...
І знову дзвони, звук яких нестерпний..
Знов хлопець молодий, ще й сирота.
І тисячі людей в ході посмертній,
Та раптом знепритомніло дівча.
Крім неї він не мав нікого,
І він для неї світом був цілим.
Лиш щастя прагнули вони людського,
Та кат кривавий мрії спопелив.
Вона дітей хотіла двійку -
Синочка й донечку, щоб були в татуся.
Їм трохи б часу разом й тільки...
Він завжди бути поруч обіцяв.
"Я хочу жити!" - ці слова останні
Почули побратими у бою.
Військовий марш - тепер уже прощальний,
І проклинає долю дівчина свою.
Ще не дружина, а уже вдова.
Коханого кладуть у домовину.
І дім його - тепер земля сира.
Убили без ніякої провини.
І знову дзвони, звук яких нестерпний...
м.Чернівці, 02.09.2014
