ЗОРЯ ЖИТТЯ ВІЩУЄ СМЕРТЬ
Я так люблю.., любив колись –
Чекати сонця схід:
Дивитись, як палає контур неба…
Тепер ковтаю біль гіркий…
Мій погляд ледь сухий…
Роса – землі; сльоза – душі потреба.
Я бачу промені-ножі,
Їх омиває кров!
Вуста самі шепочуться в молитві
За душі всіх братів моїх
Тепер вже без оков
Тілесних мук, понесених у битві.
Небесна сотня не одна..,
Ви – наші хмари й грім,
Згасіть, сховайте сонця схід кривавий.
Гірким дощем, – грозою сліз,
Лукавий змийте грим
З обличь всіх тих, де Схід, «братів» так званих!
Я так ненавиджу тепер
Чекати сонця схід:
Дивитись, як палає контур неба…
Зоря життя віщує смерть
І дихає у слід…
Так мало бути… Сталося.. Так треба…
