Пісня про Багдад
Рогатий місяць, як легенда, сивий,
Вчепивсь за дах готелю «Аль Рашид»,
Лунає звідкись голос муедзина,
У вітті пальми вітер шепотить.
Меса ал хейр, Багдад, далекий друже, --
П’ятимільйонний вулик у пісках.
За сотні років ти втомився дуже –
Поспи, хай сон твій береже Аллах.
Осяяв місяць набережну Тигра,
І шпиль могили невідомого солдата,
Опалені двори, розбиті шиби
Вузеньких вуличок двоповерхового Багдада
І блок-постів бетон в «Зеленій зоні»,
Розбитий танками асфальт бульварів
Бездомних у підвалів чорнім схроні,
Поснулі вже ряди твоїх базарів.
Палац Республіки, Аль Фо, палац Парфумів –
Величну спадщину покійного Саддама.
І мінарети, що стоять в задумі,
Мечеті – пам’ятки священного Ісламу.
Вічнозелений фінік й апельсини,
Автівки спалені вздовж траси на БІАП…
А завтра сонце знов запалить днину -
Знов оживе мурашником Багдад.
А десь готуються в похід нічні конвої.
І «гострять зуби» щодо них муджахеддіни.
Та нам то байдуже, бо ми і так з тобою
Вже не побачимось, як Мекка і Меддіна.
Івано-Франківськ, Вересень-1 жовтня 2010р.
