НА САВУР - МОГИЛІ
А. Солженицын.
Омийте скупою сльозою
Обличчя своє за мною,
Коли уста заніміють
Й по серці пройде борозною
Глибока рана…
Вибачте всі гріхи!
Правду скажіть над труною:
Що так рано не думав іти,
Що був настоящим «Укропом»!
Від чуба і аж до п`яти.
За танком, у вирві - ямі
Два волошкові зрази,
Їх до Небесної Брами
Ангели проводжали.
Збираються краплі над нами:
- «Так пити хочеться, брате,
Візьми..,
передай оце..,
мамі…"
І тихо «пішов» за дощами...
Хлопчина - художник, вміло
Малює обличчя рване,
Згодом хтось упізнає,
Коли і його не стане.
У грудні Святий Миколай
Залишить дарунки на сіні,
У січні - хурделиці сильні
Постукають в шибку з Різдвом,
У лютому - крепкі морози,
У березні - гілку мімози,
(Частинку жіночого щастя)
Накриєте стіл полотном.
У квітні - розмиті дороги,
Травневі - сльота і грози:
Вас знову зберуть за столом -
Червня пасхальні дзвони..,
…Жара у липні..,
Поснули серпневі зорі.
…кулі…
Мимо броні пролетіли,
В окопі обм’якло тіло
Й уже не боїться смерті.
Свідомість зриває Его,
А вже вересневі ночі -
Нестерпні.
Дощить.
У калюжі жижа,
А побратимів обличчя
З безвиході посіріли,
ВтиснУлись у грунт,
хрипіли,
Чекали нагоди,
крИли
І дощі, і «ГРАД»..
- «Кацапи - дибіли!»
З траншеї не видно цілі:
Розрили Савур - Могилу,
Лежить собі мертве тіло,
Зі скроні потічком стиглим
В багнюку, дощем прибиту,
Спливає і гасне світло…