Реальність
з рубрики / циклу «Подих осені»
Не треба більше слів. Вже досить.
Думки сховаю глибоко в душі,
Не треба вже і квітів у волоссі,
Зилишу усі спогади свої...
Слова ставали для усіх пустими,
Тепер не слухали чужі думки,
А почуття ставали кам`яними,
Як мов застигли раптом від зими...
Як диво, знову в мене б`ється серце
І сльози повертають дивом до життя...
Я просто спала? Кров кипить із перцем,
Спокійне стане знов серцебиття.
Вночі.. Це снилися кошмари?
Душа моя, тепер спочинь.
Знов ранок, знову білі хмари
Я знов побачу у вікні просинь.
Чи то реальність болем снилась?
Чи то заснула я спокійно там?
Чи то усе-таки колись здійснилось,
Кошмар утілився в реальність сам?
Не знаю, просто прогуляюсь в лісі.
Зітхну, не бачивши звичне шосе.
Знайду утіху в звичному горісі,
Забуду біль й у зелені усе.
Реальність - річ жорстокої не стрінеш,
Міста холодні й зовсім неживі.
Тепер папір лише помнеш і зігнеш,
А волю візьмеш в лісі на траві.
