Чорний рай

Вона обіймає. Цілує. І, здається, чує, де ночує моє серце коли її немає поруч. Напрочуд чудова весна в устах обох. Сніжні заметілі яблуневого цвіту, як фата. Спочатку:

світло софітів;

сад сонячного сну;

солодкі соки сексу;

скарби самовдоволення;

сорок світлих світанків;

сальви сімейному статку;

сальса схоплених судомою сорому сердець;

сяйво слідів святого Серафима.

Рай.

Та проходить час. Цвіт під вітер сіється, і віється, і фата, як Моргана, старіє. Німіють уста і весна обрізає кінці, що січуться. І не чути вже їй де спало це серце минулої ночі. Потім:

сіра самотність;

сімейні сварки;

cамозакохане соло;

сирі сірники стриму;

сучі скачки суботнього сексу;

солоні слойки;

сумні сонати спліну;

січневі сни;

сухі слова;

спина;

стіна.

Чорно.