Братам моїм, що стали аж по вінця!

Брати мої, що стали аж по вінця!

І сестри добрі, що водили страх!

Так вийшло, що характер –

Характер українців

Вам підказали вчити по піснях.

.

А там одна безрадісна війнонька, 

Калина і зеленая трава, 

І бідний козаченько, 

Що без дівчиноньки

Від туги шаровари пропива.

.

І ви собі, наївні, уявили, 

Що можна нам у душу наплювать, 

Що брату можна вічно –

Гадить на могили, 

А брат лише в піснях буде ридать…

.

Звідкіль вам знать, як плач від Чураївни

«Ой, Грицю бідний, випий і прощай!»

Для війська зріс у марш –

У марш для України, 

Про козака, що їхав за Дунай!

.

І як сосна, з весільного безкраю, 

Так обернула, біс його бери –

У ритми, що чеканять –

Мозок пробирають:

«Горіла шина, разом, раз-два-три!!!»

.

Самі вчите нас – жаль, що потихеньку.

Та стануть грізні – вишні і село…

Вам не вловить, як швидко –

Швидко «воріженько»

Отримує в презирливе «хайло»!

.

Вам сльози наші брешуть без упину!

Попробуйте повірити словам…

Собратіє! Не лізьте

Не в вашу Україну!

Та й ви, сосестри – буде горе вам!

м. Чернівці, 12.05.2014