Ми робили, що могли…
Слова, текст пісні «Ми робили, що могли…» Олег Буць
Як ішла війна зі сходу –
То робили, що могли…
І дістав я в нагороду
Ноги важчі, ніж були…
Не чекав ніхто загину,
З тих, що стали у полки…
Та розвели ми калину –
Проростає крізь дубки…
Я вернув, хоча й не мріяв –
До весілля заживе…
Вітер виє, ноги ниють –
Кожна мною ще живе…
На комісію медичну
Знову кликати прийшли.
Щоб упевнитись у вічі –
Ноги ще не відросли…
А сусід, котрий не в неба
Відмолив своє життя,
Заздрить, що мені не треба
Вже зимового взуття…
А прийдеш за щось просити –
Ні на що нема управ…
Як пошлеш когось? Як в битву
Він тебе не посилав?
А героями подуло –
Орденами б’ють під дих…
Звідки, як в війну не було
Жон похідно-польових?
Свіжі зорі на погонах,
І про подвиги приспів…
Заквітчав, котрий не промах,
Груди цвинтаром з хрестів…
Ну а тихії герої –
Ті, що винесли війну,
Все збираються по троє,
Щоби думку мать одну…
А Покрови буде свято –
Вийду й я, як Бог велів…
Вірю, що зустріну брата,
І впізнаємось без слів.
Люди втупляться в каміння –
Є таке у всі часи…
Може, їх гризе сумління?
Чи прихильники краси?
Але небо ще чудове!
Ми живем – смертям назло!
І в житті – нічого нового:
Все іде, бо вже було…
Буде завтра непогодить –
Брата ж бо рука болить…
Я наллю йому як водиться –
Він не може сам налить…
І осушим склянки повні,
Не розхлюпавши біду,
Та й за тих, котрі із совістю
В мирі жили і ладу…
Не чекали нагороду,
Ні калини, ні хвали…
Як ішла війна зі сходу –
То робили, що могли…
м. Туркменабат, Туркменистан, 01.11.2014
