Дощ по шибці
з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»
Дощ шибку ночі смутком засіває,
Щось прикре, через вінця перелите,
Снує в думки, роз’ятрюючи щем,
Як прикрим усвідомлення буває,
Що ні з ким хліб насущний розділити,
І в час тяжкий опертися плечем.
Невтішно світлих рим шукати в прозі,
Як серце рветься звісткою сумною,
А сльози раптом висохли в журбі.
Гнітюче на байдужості дорозі
Враз захлинутись тиші густиною
За відчаєм самітника в юрбі.
Ох, гірко чути недруга бравади
Між лестощами в глуму павутинні
У мить душевних втрат чи самоти.
Але стократ найгірше відчувати,
Що десь недобре дорогій людині,
Коли не в змозі їй допомогти.
