05.12.2014 19:56

для всіх

456

4 | 6

 © Тамара Мандич

Вогонь кохання

з рубрики / циклу «Українська душа»

У пічці тліє вогник. Пізній вечір.

Тебе нема. Дивлюся у вікно.

Накину ковдру на самотні плечі

І зроблю вигляд, наче все одно.

Тебе нема. Вже спалахнули зорі.

Змією ковдра з пліч моїх сповза.

І як нагадування чистої любові, 

Мене п’янить спокусниця-гроза.

Я все чекаю. У вікні – пустеля.

Куди ж твій образ зник за виднокіл?

Дасть відповідь мені планети стеля -

Небесний вузол електричних стріл.

Мов дикий звір, шукаєш порятунку, 

Тобі давно знайомі біль і страх.

І після довгих днів блукань і смутку

Птах щастя нашого в твоїх руках.

Під ранок тихо двері відчинились:

Ти біля мене, чую я крізь сон.

У пічці дрова так і не дотліли –

Ще більше розгорівся наш вогонь!