Неволя самоти

з рубрики / циклу «Гуцульська мелодія скрипки.»

Де ви мої ранки світанкові?

Де ви мої думи красоти?

Де ви мої мрії кольорові?

Вишиті узором самоти.

Спопелили всі давно мости,

Як мені тепер одній старенькій?

Пити гірку чашу самоти?

Де ти моя долечко щаслива?

Де мені тебе ще віднайти?

Без тебе жити вже мені не сила,

Коротати вечір самоти.

Де любов моя єдина учорашня?

Лимонно-кисла з смаком гіркоти,

Хоч була у мене не найкраща

Залишила спогад самоти.

Лиш молодик місяць за віконцем

Дивиться на мене з висоти,

Зігріва мене неначе сонце

Розділивши вечір самоти.

Хоч би ще мені кохання трішки

Щастя та любові смакоти,

Розділяю нічку я і ліжко

З молодим коханцем самоти.

Замітає всі дороги осінь

Листом засипає всі сади,

У волоссі срібно-біла просинь

А на серці смуток самоти.

Дощами плаче молода осина

І зітхає вітер з висоти,

Де моя любов найкраща і єдина?

Забери мене із самоти.

Уже стогне біла хуртовина

Замітає всі твої сліди,

Може то і є моя провина

Що живу в неволі самоти.

Прийди до мене із весняним сонцем

Будемо щасливі я і ти,

Заспівають птахи за віконцем

Дві з’єднавши долі самоти…

16.10.14 р.