21.12.2014 13:12

для всіх

172

2 | 3

 © Антоніна Грицаюк

Я пещу їх

з рубрики / циклу «Про долю»

Я пещу їх, немов діток,

В своїх віршах рядочки,

Нарву букет в полі квіток,

Сплету із них віночки.

Горну берізку, мов сестру,

Тополя – рідна мати,

Пущу непрошену сльозу,

Біль втрати не здолати.

Води із джерела нап’юсь,

Прозора та свята,

І тихо Богу помолюсь,

Далеко суне десь гроза.

А серце завмира,

Та знову б’ється, шаленіє,

Душа не варта і гроша,

Якщо вона черствіє.

Пещу руками перший сніг,

А він біжить водою,

Звернути хочу з тих доріг,

Що вкрилися журбою.

Та не виходить геть ніяк,

Чужа біда – моя біда,

Така гірка вона на смак,

Матерів знедолених сльоза.

Сонячні пестять промінці,

В вікно аж крізь фіранку,

На серці хороше мені,

Я дочекалась ранку.

м.Славута,