Чотири катрени
***
Зміїілися серпанками стожари,
Сповзали у сполохані сади,
Ховались звуком вічності у хмарі
У дзеркалі незрушної води.
***
І поволока обліпила тугу,
То паводок затоплює світи,
Та пісня вже не перша, і не друга
Порушує сувої німоти.
***
Вознестися над долею лихою,
Пройти по лезу бритви, на межі.
Втекти від всюдисущого конвою
І не лякатись гостроти ножів.
***
Диво таке зрадливе,
Диво тонке, примарне,
Променем полохливим
Поміж заметів хмарних.