Моїм батькам
з рубрики / циклу «Для Душі»
Тридцять років промайнуло, наче день один...
Не повернеться минуле, не спинити часу плин.
Наче вчора - наречена з красенем стоїть,
Тридцять років - це багато? Ні це тільки мить…
Донька, син, турботи, друзі... промайнуло враз.
То в любові, то в напрузі - не зупиниш час.
А тепер уже й онуки голос подають.
У домівку Вашу теплу світ зорі несуть.
Та зоря - любов безмежна, в серці розквітає
І від горя та негоди Душу зігріває.
Не біда, що роки линуть, сад росте, старіє дім.
Дуже затишно і тепло нам усім у домі цім!