Не от обилья коньяков
Игорь Шкляревский
Не від надміру коньяків,
А від журби чи, може, жалю
Мій боцман, Юрій Корольков,
Зіграть задумав на роялі.
Рояль чорнів, як та скала!
Вузенька крайка лиш біліла
І боцман, глянув очманіло.
Завмер, як праля край стола.
Та все-таки увесь зібрався
І щось то там заполоскав,
Та тут же він перестарався
І палець в клавішах застряв.
Заїло, жаль, не так хотів!
Рукою, з холоду намарно.
Неначе змилок, незугарно
Старався виловить мотив.
Один зіграв, не той, чим снив!
Тяжкі ви творчості розпуки!
Спочатку я зареготав,
Тоді оці побачив руки
І раптом ще смутнішим став.
Так боцман Юрій Корольков,
Дрейфуючи біля столів,
Як між Курильських островів,
Хотів зіграти на роялі
Про світлі радощі землі.
Та пальці в клавішах застряли.
В житті уперше підвели.
.............................................
Не от обилья коньяков,
А от нахлынувшей печали
Мой боцман, Юрий Корольков,
Сыграть задумал на рояле.
Рояль чернел как полынья!
Лишь кромка узкая белела.
И боцман, глянув обалдело.
Застыл, как прачка у белья.
Но всё-таки не растерялся
И что-то там заполоскал,
Но тут же он перестарался
И палец в клавишах застрял.
Заело, боцман, задний ход!
Рукою, красною от стужи.
Как тот обмылок, неуклюже
Пытался выловить аккорд.
Один попался, да не тот!
О эти творческие муки!
Сначала я захохотал,
Потом увидел эти руки
И вдруг ещё печальней стал.
Так боцман Юрий Корольков,
Дрейфуя около столов,
Как меж Курильских островов,
Сыграть хотел нам на рояле
О светлых радостях земли.
Но пальцы в клавишах застряли.
Впервые в жизни подвели.