10.01.2015 14:46
18+
225
    
  2 | 2  
 © Вікторія Єрьоменко

Божевiльна

Вона й сама не знала, що так може... 

Так божевiльно голосити у серцях… 

Чому? За що? Коханого, ти, Боже,  

Їй обмiняв на захололого мерця? 

Вона за ним стрибнула у могилу,  

Бо як вiн там, один, в сирiй трунi? 

Чому ж тоді його не зупинила? 

Нехай в пекельному усе горить вогнi! 


Не йде, голубиться в вiнках, спiває,  

Щоб чув, що поруч, як i до вiйни… 

Вона iз тих, чиї герої не вмирають,  

Нехай говорять, божевiльнi всi вони… 

- Пробач, пробач, цей хрест собi на груди 

Я б узяла. Ти трiшки почекай… 

Косилися на бiдну жінку люди,  

А він їй пошепки розказував про рай… 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.01.2015 14:25  Ганна Коназюк => © 

Чудовий вірш!... Надзвичайно важкий і болючий.

 10.01.2015 15:41  Анна Ольтенберг => © 

Дійсно, кінець гарний! А початок... не знаю.

 09.01.2015 08:33  Деркач Олександр => © 

так, тяжко таке переносити...закінчення у вірша вдале

 04.01.2015 18:08  Зельд => © 

Своєрідне висвітлення невимовного болю...
Вам вдалося передати почуття жінки на межі притомності. Дуже сподобався вірш.