Мама чекала вітання
Мама чекала від сина вітання,
Слухавка, мовби на вік оніміла,
З ночі трудилась, мов пташка рання,
Довге чекання терпіти не сила.
В голові юрбились страшні думки,
Про важке горе вона ще не знала,
Де ж довгоочікувані від сина дзвінки,
Гостинці збирала йому залюбки.
Ніч, мов в гарячці довга, як рік,
Пташка у шибку злякано билась,
Годинник лиш чути тік та тік,
Біда вже до хати просилась.
Слухавка лячно стала дзвонити,
Руки тремтіли, мов лист восени,
Швидкість пропала не може ввімкнути,
Вмить в косах стало більш сивини.
«Ваш син загинув» – одне лише чути,
«Він був герой» – честь йому, слава!
Такого вітання повік не забути,
Земля з-під ніг кудись геть тікала.
Одне в мозок било – сина немає,
Очі закриті, стиснуті губи,
Душа, мов та птаха з грудей вилітає,
Ідуть з співчуттям до хати люди.
Пігулки, уколи було все в тумані,
Страшна домовина наглухо закрита,
Де ж оченята рідні, жадані,
Щось промовляє солдатська свита.
Постріли серце навпіл розривають,
Земля все летить на домовину,
Герої не вмирають, герої не вмирають,
«З собою візьми мене, любий сину».
Де взялась сила? Щодуху кричала,
Хай буде проклята страшна війна,
Кому вона треба, усіх проклинала,
Хай в пеклі згине страшний сатана.
м.Славута,
