Світанковий туманний щем
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
У безлистих кронах осокорів
Вогкі тіні звисли кажанами.
Ще світанок ніч не упокорив,
Тільки в лоно стиха поміж снами
Ллє густих туманів хвилі ніжні,
Та рядами бур’яни невтішні
В інеї сивіють край дороги.
Схоже, їх зими примари сніжні
Не тривожать, лиш дивують трохи
Диханням холодної сваволі.
Навіть мокрецю протести кволі
Зеленню не спинять осінь пізню,
Сонце холодить на видноколі,
Вітер шелестить прощальну пісню –
Час прийшов розтанути в тумані.
Так чарують доторки останні
Теплого осіннього світанку…
А щемливий холод у прощанні
Не злякав морозом наостанку,
Пульс сердечний трохи лиш прискорив.
