По дев`ятому колу
Крижаним помелом, наче ляпас, байдужість в обличчя.
Проковтнула слова - і довіри знайшла дублікат.
Пробачаю і вкотре до сонця стаю я оклична,
Бо в дорозі на двох менше кроків /а іноді й втрат/,
Бо пліч-о-пліч стежки торувати, без сумніву, легше.
Я ж впустила тебе у свій храм /без вагань і жалю/,
В полиновий узвар рясно сипала стиглих черешень!
То за що тепер зрадою змушуєш пити з калюж?..
По дев’ятому колу втамовую відчаю дози,
Намагаюсь розставити чітко /без фальші/ крапки.
Я втомилась щоденно в собі лікувати неврози,
І вдавати, що можна всі помилки взяти «в лапки».
У потугах зими замість снігу зливає дощами –
Все навзнак, шкереберть, тихо протяги ріжуть шибки.
Це вже навіть не біль /коли ворог зсередини брами/,
Як цінуються більше за дружбу дзвінкі п’ятаки…
