Вітаю, хижаки!
з рубрики / циклу «Українська душа»
Вітаю, хижаки! Я знову бачу,
Що конвульсійно б’ють вас дрижаки.
За те, що знов вкусили, я пробачу…
Втім, як завжди. Вітаю, хижаки!
Ніхто не любить, коли проти шерсті,
І вам цього зробити я не дам.
Шановні хижаки, які ж ви вперті!
Але й на вас стоїть в житті капкан.
Чому такі низькі тваринні кроки?
Чому без гідності вступили в боротьбу?
Так, розумію: світ, на жаль, жорстокий,
Але оскаженіли ви чому?
Мабуть, дратують незалежні леви,
Що без гієн піднялись на Олімп?
А нерви ваші зовсім не сталеві,
І згас чомусь над головами німб…
Ви можете гарчати, скільки треба,
Гострити пазурі на наш нерівний бій.
Якби в серцях було хоч трошки неба,
Не копирсалися б ви у душі чужій.
Для вас плітки і сварки – насолода,
Але існує мудрість на Землі:
Мовчить шляхетно той, в кого порода,
А сваряться собаки у дворі.
Шановні хижаки! Радіти треба
Й чужому щастю. Злість не до лиця!
Якби в серцях було хоч трошки неба,
Ви б знали те, що лев йде до кінця!
