19.12.2014 21:24
для всіх
393
    
  7 | 7  
 © Тамара Мандич

Спасибі, що живий!

з рубрики / циклу «Українська душа»

Вояка сивий зупинив маршрутку.

Зайшов. Підсів до мене пасажир.

Зняв, натомившись, камуфляжну куртку

І запросив до свого серця мир.


Він нашу першим розпочав розмову, 

Питав, куди я їду і звідкіль.

Сказав, що повертається додому...

В кінці додав: "Спасибі, що живий!".


І брав він мою руку час від часу

До втомлених від війн своїх долонь.

Він, засинаючи, чув гуркіт автомату

І, наче в маренні, комусь кричав: "Вогонь!".


А потім прокидався і спочатку

Питав одне й те саме, сам не свій:

"Куди ти їдеш? Розкажи, дівчатко?

А я додому їду... Я живий!".

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.12.2014 08:49  Деркач Олександр => © 

класно подана така тема

 19.12.2014 22:15  Тетяна Белімова => © 

Важко читати. Певно, й писати було непросто. А про те, що почувають герої таких творів. Взагалі не хочеться... ні думати, ні згадувати. Але ж писати варто. Для пам`яті нашого народу. Аби наступні покоління знали. Може, трохи пафосно вийшло. Але вже як є.

 19.12.2014 22:08  Ганна Коназюк => © 

Надзвичайно потужний вірш в емоційному навантаженні, гарний і величний у своєму змісті. Перечитувала кілька раз, вдумувалася в кожне слово - проймає...)))
Браво, авторе!!!