28.01.2015 02:42
Для дорослих (18+)18+
128 views
Rating 0 | 0 users
 © Серго Сокольник

НА КЛАДОВИЩІ

Як хиляться верби у темряві ночі над яром, 

І вітер студений їх пестить, розчісує коси, 

То вдовж огорожі по цвинтарю бродить примара-

Дівчина струнка, молода, з посивілим волоссям...


Це місце страшне... Не підійде ніхто, не спитає-

Чого ж-бо не спиться спокійно тобі в домовині?

Лиш стовбур у дерева стогне, як вітер хитає

його... -Розкажи, ким була і ким стала ти нині?...


І дівчина з тугою стовбур холодний обійме...

І груди оголені ніжно торкне огорожа...

Пройде між могилами, квітку лежачу підійме, 

І в сиве волосся вплете, мов живу, жухлу рожу...


Одна лиш ти, вербонько, знаєш про їхнє кохання, 

Як хлопця кохала, як в шалі кохання зливалась

З коханцем, як втомлено з ночі до рання

Кохання пила, як жертовно йому віддавалась...


Як зрадив її, як покинув, кохання напившись, 

Волосся розкішне руде вже руками не тішив...

Спокійне кохання знайшов, від нестями втомившись.

Вона ж як шалена була, то й зосталась... Залишив


У пам"яті серця здригання чутливого тіла, 

І смак на губах, що усюди його цілувала...

Забути політ відчуттів не змогла. Не зуміла.

Вона не стерпіла. І руки на себе наклала...


І як понесли у скорботну останню дорогу

У білому платті, красиву таку, одиноку, 

Лиш верби вклонились над нею, мов молячи Бога

Простити її і прийняти в безодню високу...


І бачили верби, як колір рудого волосся

Неначе болотний туман оповив сивиною, 

І коси верби наче пестили дівчини коси, 

Допоки її не покрило землею важкою...


Та тільки-но ніч в повнолуння усе оповине, 

І світло нічне над землею розкидає шати, 

Вона покидає у смутку свою домовину, 

І до огорожі виходить когось виглядати...


Кого? Може хлопця? Та ні. Він забутий. Забутий

У спокої світу сьогО упокоївся свОго.

Давно ланцюгом ефімерного шлюбу прикутий.

Він їй нецікавий. Вона виглядає- нового.


Когось, хто запестить, розчеше розпатлані коси, 

І в його руках вони колір шалений відновлять, 

Мрійливо хто гляне, як пристрасно гола і боса

торкнеться його, і ні в чому йому не відмовить...


То мрії дівочі, овіяні вітром бажання.

Було все колись. Все здійснилося... І не збулося...

Скінчилось життя. Та безсмертне дівоче кохання.

І верби скорботно розчісують сиве волосся...




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Серго Сокольник

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо