Дівчина з солом’яним бриликом
А в руках пересмикує солом’яний брилик.
Щоки рожевим залились,
Вниз опущені очі.
Війнув вітер,
Волосся чорнявою галкою злетіло
І аж до того хлопця на плече гайнуло.
Зашепотіла птаха, соромлячись:
- Подивись на ту, що з бриликом:
Зашарілася, закохалася!
Струсив із плеча хлопець галку,
А вона раз – і впала додолу.
А він думає:
«Та ні, поверну їй пернату,
Як-не-як, чекає на неї дівчина з бриликом».
Підійшов, а вона…
А вона розлетілася сотнею пташок.
Яку ж тепер спіймати,
Кому повернути галку?
Птицю віддавати птиці?
Та як же то так?!
Ой, що за диво…
Пташка в руках більшає, росте,
Ось уже на дівчину перетворилася.
Зіскочила з долоні, озирнулася, струсила піря
І підняла солом’яного брилика.
А хлопець стоїть і дивиться.
- Що ж ти мовчиш? –
Засміялася дівчина-пташка.
Він підійшов,
Поправив чорне волосся під бриликом.
- Та ось, на галку, на долю чекаю…
І шугонув їй під брилика,
І вони стрепенулися,
І полетіли,
І разом,
І далеко-далеко!
А той солом’яний брилик чекає,
Чекає на ще якусь дівчину-галку.
