Життя нас то дивує, то карає
Життя нас то дивує, то карає.
Де впасти знав би - м`яко постелив.
Жила людина поруч і немає,
Могутній вихор вогник той згасив.
Сусіда добрий, до людей привітний,
Ще міг би жити - зовсім не старий.
Мов лист, що вмить зірвало вітром,
Летить у світ далекий і новий.
Пішов в безвІсть, не дочекавсь онука,
Що радість в дім весняну принесе.
А зараз в нім скорбота, сльози, мука,
Прощання й прОщення навіки і за все.
Пішов один, а хто йому потрібний
Не скаже вже, з собою не гукне...
Цей світ такий жорстокий, мудрий, дивний.
Дороги різні, а в кінці - одне.