Небо, кольору свіжого попелу, снить
з рубрики / циклу «Осягнення суті (філософська лірика)»
Небо, кольору свіжого попелу, снить:
Знову падаю вниз, замість того, щоб стрімко злітати угору
Ця бентежна розтягнуто-зібгана мить,
Коли знаєш напевно: втрачаєш опору….
І немає нічого, окрім відчуттів
Між ударами серця у безвість стискається вічність,
А реальність, ця суміш зіжмаканих днів,
Викарбовує в пам’ять банально-одвічне….
І летиш, розчиняючись в просторі мрій,
І не ясно, що хоче твоя розтривожена сутність,
Бо реальні лиш залишки вицвілих снів,
Котрі застують прісно-нав’язливі будні…
Тому й небо, що кольору свіжого попелу, снить…
Там картинки усі надзвичайно якісь кольорові
Й хоч здається, що падаєш, падаєш вниз,
Та насправді лиш стрімко злітаєш угору
Харків, 16.12.2014
