Дві зради
Поезіє, прости мене, як зможеш...
За те, що прозу пестив я пером.
Ви з нею надто різні й дуже схожі:
Тече одна у ваших жилах кров...
У різних ваших вимірах я мрію
І душу виливаю на папір.
Ніхто мене так більш не розуміє...
Та кожна така зрада - також твір.
Віддушину свою знаходжу завжди:
То в римах, то у прозових рядках.
Два вирії мої, дві світлих правди,
Дві зради, що живуть в моїх думках.
