01.03.2015 11:52
для всіх
244
    
  5 | 5  
 © Віктор Остроух

ІСТИНА

Шукаю істину твого-мого життя, 

Та здогадки мої ще жебракують, 

Тримаю на руках мале дитя, 

І я над ним як німб, що порятує.

І це дитя неначе первоцвіт

Свої пелюстки білі розпустило, 

Іще мабуть не знає білий світ -

На все життя мене він ощасливив.

І сколихнуло серце мов трава, 

І у очах осінньо задощило, 

Наповнена щасливістю душа, 

Вона в мені така пресвітла, щира.

У дітях тільки наше майбуття, 

І в цьому моя істина авжеж.

Тримаю на руках мале дитя, 

І я над ним як німб, що збереже.



05. 10. 2013

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.04.2017 08:52  Каранда Галина => © 

 01.03.2015 21:12  Анна Ольтенберг => © 

Гарно! Повіяло теплом і любов`ю)

 01.03.2015 18:00  Світлана Рачинська => © 

Так, досить світло! Духовно. Чудово!

 01.03.2015 12:02  Тетяна Белімова => © 

Хороший, світлий твір)) Справді народження дитинки викликає відчуття доторку до істини.

Є певні технічні нюанси, які дуже легко піддаються корекції. Ось "І у очах" - таке поєднання трьох поспіль голосних видається немилозвучним.