Добережи...
Листи про недосказане, мов птиці,
Зринають вихором в холодне забуття -
Не прошені - в захмарених зіницях
Мовчать - і з ними гасну я.
Хто знав, що нелегка буде наука,
Коли іскрились в мріях літні сни:
Ще паморозь і трішки мерзнуть руки,
- Добережи мене до нової весни.
То не любов майструє крилам грати,
А недовіри дзеркало криве.
Ми віртуозно вмієм марнувати,
Вгинати, кривдити, чіпати за живе.
- Зриває скатертину долі вітер...
Де наша пристань, що зруйнує страх?
Тримай мене, бо я не хочу жити
Без твого імені на втомлених вустах.
