15.03.2015 11:05
для всіх
180
    
  4 | 4  
 © Маріанна

Німота

Хто необачно мріє про тишу, 

Голосу дару втратити може, 

І німотою скараний буде, 

Більше нікому слова не скаже.


І замикає усі кордони, 

Надійна варта, а нині пастка, 

Звучати пісня не буде більше, 

Ніхто не знає, що наболіло.


Така розплата за пута страху.

Такий то вибір за недовіру?

Тамує спрагу тоді зневіра, 

І залишає одну самотність.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.03.2015 09:12  Тетяна Белімова => © 

Ваша правда. Самі зазвичай "замикаємо свій простір".

 15.03.2015 16:54  Панін Олександр Миколайович... => © 

Коли не можеш у пустку темну
Хоча б волати, хоча б ридати,
Бо втратив голос в лабетах жаху,
Така самотність за все страшніша.

 15.03.2015 16:51  Анна Ольтенберг => © 

Сумно, але правдиво.

 15.03.2015 16:27  Світлана Рачинська => © 

Чудова форма. І вірш!

 15.03.2015 16:24  Тетяна Чорновіл => © 

Такі неоднозначні відчуття викликав вірш...
Мабуть, фізична німота - то страшно!
А духовна і подавно!

 15.03.2015 12:19  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Сумно якось...