Я згідний бути твоїм каблуком
крокуючи повз розбиті ліхтарі
незнайомої вулиці
тривожиш мій безкінечний сон
я згідний бути твоїм каблуком
лише світло
болюче
сліпуче
чуже
по ту стороннє
не вмикай
бо це сильніше за страх
з яким научився жити
я не хочу бачити правди
вивчати крізь запотілу огиду
гадючник
який чомусь називаю мій всесвіт
мій сон
зібраний у химерні споруди з уламків чиїхось думок
не пережитих мною
чужих
зате зрозумілих
в’язких як жовта глина у дощ
украдених
від того чомусь таких рідних
страждань
мої радощі ніколи мої не були
а бажання
лише сторінки
вирвані із довільно узятих книжок
я опора твоїм чобіткам
коли скинеш їх
кидаючи недбало на килимок
не вмикай
хіба так важко пройти
кілька кроків крізь самотність
у напівтемряві
не руйнуючи правдою те
чого і так не існує
