Не можу дихати
Вже будинки усіяні світлом, як жовтими стразами,
Поміж них віє вітер – колючий, важкий і безжальний.
Моя нічко! Я знову… Я знову його образила.
Я забула сказати… А, врешті, це спеціально.
Спеціально змовчала, що серце збирала крихтами,
Спеціально забула сказати, що божевільна,
Що я просто не можу, не можу без нього дихати,
Що мені якось байдуже – карі ті очі чи сині,
Може, жовті чи чорні. Аж страшно, наскільки байдуже.
Я образила знову, а просто сказати мала:
Я була з ним пустою, байдужою і несправжньою,
Просто мовчки від себе, від нього і нас втікала,
У дорогах і коліях дико шукала прихистку,
Викидала з думок, замикалася містом, лісом,
І без нього, далеко - переставала дихати.
Просто клацало щось – і у грудях кінчався кисень.
