19.03.2015 18:07
лише 18+
157
    
  9 | 9  
 © Оля Стасюк

Не можу дихати

Не можу дихати

Вже будинки усіяні світлом, як жовтими стразами, 

Поміж них віє вітер – колючий, важкий і безжальний.

Моя нічко! Я знову… Я знову його образила.

Я забула сказати… А, врешті, це спеціально.


Спеціально змовчала, що серце збирала крихтами, 

Спеціально забула сказати, що божевільна

Що я просто не можу, не можу без нього дихати, 

Що мені якось байдуже – карі ті очі чи сині, 


Може, жовті чи чорні. Аж страшно, наскільки байдуже.

Я образила знову, а просто сказати мала:

Я була з ним пустою, байдужою і несправжньою, 

Просто мовчки від себе, від нього і нас втікала, 


У дорогах і коліях дико шукала прихистку, 

Викидала з думок, замикалася містом, лісом, 

І без нього, далеко - переставала дихати.

Просто клацало щось – і у грудях кінчався кисень.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.07.2016 21:10  Ольга Терен => © 

Дуже гарно і чуттєво!

 20.03.2015 10:42  Володимир Пірнач => © 

Шикарно!
Дуже сильно.

 20.03.2015 04:08  Сон Блакитного Сонця => © 

Пологовий будинок через 9 місяців радий тебе вітати.

 19.03.2015 21:21  Світлана Рачинська => © 

Це і є кохання.... а від нього не втечеш! Ах, гарно... Чуттєво так...

 19.03.2015 20:49  Ірина Затинейко-Михалевич... => © 

а тут - аж подих перехоплює від почуттів, хвилювання, тремтіння...

 19.03.2015 19:46  Тетяна Белімова => © 

Надзвичайна поезія! І на музику проситься))

 19.03.2015 19:21  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Емоційний. Цікавий вірш!

 19.03.2015 18:47  Тетяна Чорновіл => © 

Гарно, Олю! Ще скажеш.