Дивачка
Вона його так віддано кохала.
А в нього серце, як міцне кресало.
І почуття мов попіл розлетілось...
Зотліло?
Десь ділось...
Він звик іти у бій і захищати.
Всі друзі мертві. Він без ніг. Палати...
Та воїн! Хоч і одяг зняв службовий.
Здоровий?..
Військовий!
Загинув. - Сповістив сталевий голос.
І зупинив години вічний Хронос.
А далі знов дзвінок, куца заминка...
Помилка?!
Сльозинка...
Немитий посуд злякано дивився,
Що в раковині нишком причаївся.
Щаслива чи дурна, чи божевільна?..
Чи вільна?
Цивільна.
І ранок заглядав у вікна звично.
Хтось ще куняв, хтось бігав хаотично.
Одна дивачка плакала й сміялась...
Кохання?
Зосталось..
Київ, 20.11.2014
