Мідяки...
Старий чоловік бородатий
Сидів на бетонній плиті
Посеред гомінкого міста.
Сивий був він геть чисто,
І в руках його мозолястих
Сивіли мідяки.
Він витяг з свого лахміття
Білу-білу хустину.
І працював натхненно,
чистив їх без упину.
Це ж треба до сумерків встигнути
У піднебінні неба заліпити ними дірки.
І чвалали мимо втомленими слонами
Приземлені люди й великі.
І ніхто не впізнав у старцеві
Світотворцевого лика.
Розмінювали гривні в крамницях
Разом з фальші липкої словами…
І підійшов до Бога зовсім малий хлопчина:
«Діду, мені розміняйте гривню на копійки…»
І всміхнувся Всевишній, висипав без заміни
На маленьку долоню малі мідяки:
«Не розмінюй, хлопче, Долю і Людину,
і Сонце гаряче на холодні Зірки!»
