Розмова. Поетесі
Десь знов вождям співається "осанна"...
Десь "валять" ціни нафтою з Ірану...
А ти ідеш проспектом трохи п"яна,
І не введе тебе цей світ в оману...
Контакт астральний розірвався з небом
(чи пити все ж, можливо, менше треба?)
І ти, замріяна, ідеш вечірнім містом...
Твоїй душі у тілі надто тісно...
Рука нетвердо номер набирає
(знов телефон на землю випадає...)
До біса! Неслухняною рукою
З"єднай світи! Поговори зі мною,
І розкажи про сонячні канцони,
Що ллються в серце храму передзвоном,
Відлунням невідомого процесу,
Того, що з тебе робить поетесу...
Бо ти- відмінна. Ти- єдина в світі.
Лиш ти та я. Та ще- весняний вітер,
Що пилом часу душі овіває...
І знов кохання змісту набуває.
Так! Ми його наповним вищим змістом!..
І ллється світлом звечоріле місто...
Ти п"єш розмову, наче трунок з чаші...
Бо скоро зустріч має бути наша.
