Передчуття
з рубрики / циклу «Нуртовище думок»
Шумить. Той шум не дощ, не вітер в чорно-мерзлім полі.
Не мова лісу. Може то не шум, а біль? Чи гірше.
Хіба гроза, що льє свій сум у далині. До болю.
Чи може спів - синам кобзар сів думу розповівши.
Щодня відкрити світ. Невже далеко. Стоголосся.
Що зве з середини. Як гніт. Вночі, мов стукіт серця.
Набат. То дзвін. Бо десь з душі у когось віднялося.
І чаша випита до дна, та вірою зоветься.
Де вже нема вини, а правда дрібка цукру в перці.
Невже не чути сенс і сутність сховану на денці -
Нескорені, живі, надію маємо у серці…
У нас живе цей світ, те що приймемо – зостанеться.
22.03.2015
