Хоч би
Хоч би одного дотику змерзлих пальців,
Щоби жахливо довго ішов тролейбус,
Щоби в розлучниці-мряки не було шансів,
Щоби цей погляд останній не був як ребус,
Якого зовсім, несила вже розгадати,
Який жахливо боляче в’ївся в мозок,
Після якого нелегко все розірвати,
Та зате легко писати красиву прозу.
Хоч би, а хоч би просто торкнувся ліктя,
Щоби затерлися всі, крім одного, лиця.
Хай навіть буду, як в пісні тій, willing victim,
Або, банально, пташкою в темній клітці.
