Ти запрошуєш …
Ти запрошуєш в сині далі,
Манівцями мене ведеш,
Із зелен-роси коралі
У долоні мої віддаєш.
Я пливу зачаровано й тихо,
Із тобою в травневий розмай.
Нас не спинить ніяке лихо,
І чиєсь геть чуже «Зачекай!»
«А чи любиш?» – мене питаєш, –
Бо тебе понад все люблю…»
Я промовлю: «Ти ж відчуваєш,
Що за тебе Небо молю.
Ти – моя споконвічна мрія,
Ненаписана книга життя,
Ти найбільша моя надія,
Гріх мій, рай мій, моє каяття.
А все інше… не варте уваги
І не варте страждань чи сліз…
Нас завтрашній день вітає
Леготом в кронах беріз.
23 травня 2015 року
22:15 год.
