Між чужих караванів
Розділити б все порівну: воду і хліб, і вину
За украдене долею в нас запізніле причастя.
Розірвати назавжди цю нитку, що ріже зап’ястя
Нам обом – і упасти на землю в траву запашну…
Я б воліла в годинника взяти піщаних пустель.
І блукати по них караваном... подалі від люду
Свою ношу нести від початку – та, мабуть, в нікуди…
Аж допоки зайдеться багрянцем небесна пастель.
Заблукати б хоч раз у дощах, між потоків води.
Загубитися, щезнути, зникнути в морі, як риби.
І відбитись від зграї… щоб знати, напевно, що схибив
Бог, коли мені креслив на плані земному сліди…
І нехай його ласка на все, що вдалося знайти,
Та не знати для чого такі спроектовані плани,
Де ми порізно топимо біль... між чужих караванів…
Я б воліла в минуле не зводити більше мости…
