Я знаю на смак своє щастя
І падають зорі надщерблені – відгомін мрій…
Лови досхочу! Підставляй лиш долоні!.. не хочу…
А нам розірвати б ці кола на темній воді –
І зорям, нарешті, сміливо заглянути в очі.
Втопитися в небі між хмар незбагненних химер,
Де з далеч галактики дивляться нові сузір’я.
Я зможу! Я буду світити тобі відтепер…
Щоб знову колись на твоє повернутись подвір’я
Забутою піснею весен, де ти мене стрів,
Барвистим метеликом віри, надії, любові.
Зорею твоєю прилину на крилах вітрів,
І пригоршню дива сипну на сади вечорові.
І не попрошу понад того, що зважено, нам...
Аби не позаздрив ні добрий сусід, ані злодій…
Ця мить неповторна! Впіймаймо – збудуємо храм…
Я знаю на смак своє щастя!… а більшого й годі…
