Неминуче
Все, що було, минулося, одмучило.
О як сліпить грозою ткана ніч!
Люблю. Чужого. Раптом – неминучого.
Тужу тонкою млістю передпліч.
Ліна Костенко
О як сліпить грозою ткана ніч!
Люблю. Чужого. Раптом – неминучого.
Тужу тонкою млістю передпліч.
Ліна Костенко
Ніч виткала на небі блискавиці -
І розділила навпіл горизонт.
Ось так і я дивлюсь в твої зіниці
І забуваю все, що було до...
Мені нестерпно важко: неминуче
Назавжди залишитися ніким.
Цієї зливи паводок пекучий
Солодким видається і гірким.
А я втекти і хочу, і не хочу -
Стою перед тобою, ледь жива.
І хто ж тебе так пізно напророчив?
Як туманіє щастям голова!
Як сповиває біль у сиву тугу!
Крокує час - безжальний вартовий.
А грози в серці знову грають фуги...
І я, сама собі програвши бій,
Згубилася в очей цих поволоці,
Напилася нестримної жаги...
І зупинилась раптом напівкроці:
Нас розділили різні береги.
