23.06.2015 13:58
для всіх
126
    
  1 | 1  
 © Бойчук Роман

ЗАРАЗ...

ЗАРАЗ...

Заховалися сни десь у закутках сонного "вчора".

І "сьогодні" невзмозі ніяк їх усіх пригадати.

Прийде ніч і воно буде знову у снах тих літати, 

І відійде в минулого темну й холодну комору.


Наконечники вій все нанизують втому, щоб спати.

Не тому, що «ніколи» вривається в душу думками, 

А тому, щоби вирію тиші торкнути руками, 

І, немовби «назавжди», покинути стіни кімнати.


Ну, а «завтра» хто зна чи зустріне мене? Чи хто-небудь?..

То насправді – пусте. Ну а «зараз» десь там, де і "вчора"...!

Оболонка людська надто чиста й занадто прозора, 

Щоб коли захотіти – ходити, літати по небу.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.06.2015 21:15  Тетяна Белімова => © 

Чудово, Ром! Така форма цікава - останній рядок кожного катрену ніби складає окремий вірш (вірш у вірші)). Люблю таке!
Останні два рядки - щось нереально круте! Афоризм))