Нічого такого
Господи, це так очевидно:
світ без світла – не світ.
Це – ніч,
Нічого,
де навіть звуки, дотики, пахощі,
не знають до чого вони.
Тож кожної ночі
залишається стільки світу,
скільки лишається світла:
місяць, зорі, вогні…
Не так багато світла,
зовсім мало світу:
на марах ночі
речі поволі стають примарами,
струпішілими мерцями,
кожна риса котрих повзе хробаком.
Світ змагається з хаосом ночі
силою світла –
не на життя, а на смерть.
Озброєний списами разючого проміння,
з яскравим мов сонце щитом,
наступ світу на ніч очолює місяць,
пронизуючи темну товщ стрілами міріад зірок,
аж спалахне земля вогнями.
Та рухлий щит
під пругом ночі
не витримає довго…
й ось світ ганебно відступає,
лишаючи напризволяще
легіони лісів,
шеренги будинків,
траншеї долин,
редути гір:
може ж нічого з ними не буде?..
Буде.
Буде ніч – буде й нічого:
розкришений простір,
збовтаний час,
творіння, що втратили владу над власними рисами,
аж ніхто вже не знає,
хто він і серед кого,
де починається й де закінчується сам…
Не бійтесь нічого, -
шепче на вухо їм ніч, -
це лишень сон –
світ без світла, ба ні?
Зі сном ми рідні брат і сестра:
ясне нічого і темне нічого.
Вночі ви в полоні сну,
уві сні – в полоні ночі.
Хоча, далебі, який полон,
коли будь-що будь-яким трибом?!
Це світло кайдани кує,
то світ проводить кордони.
Ніч – нічого такого.
Ніч – гасло свободи, закваска спасіння:
все – сон.
Ясне у темному,
сон уві сні,
де сниться владний над кордонами світ,
де простір не сиплеться, не обривається час,
де тіло не точить хробак,
й ніщо не тремтить
ступаючи з нічого в нічого,
бо, смерті немає…
Авжеж, немає нічого
у тьмі тьмущій
ночі без світил…
Скажете, це не очевидно?
Так, ніч - не очевидна,
їй світильник Господа не треба:
у неї очі сну…
