24.06.2015 14:15
для всіх
361
    
  2 | 3  
 © Світлана Орловська

Баран і Шакал

мобілізації присвячено

Сідало сонце, 

Після справ щоденних

Серед дерев в заметах снігових

Зібрались звірі й птахи-

Мудрі й непутящі, 

І кожен з них в очікуванні стих.


Всі очі прикували до тополі, 

Під нею, на пеньку-вельможний пан, 

Освічений і різних мов навчений, 

Проголосити «спіч» готується Баран:


«Отож, шановні звірі, 

Ви – моя отара.

Тут вас усіх зібрав сьогодні я.

І хоч живете в борг, 

А я – задаром, 

Як не крути, 

А ми - одна сім’я!


Я вірю в вас, і на оцій галяві

Запахло шмаленим - мій відчуває ніс.

Покривши трави кровію багряною, 

До нас Шакал безцеремонно вліз…


Так, знаю, важко…

Що тут рахувати, 

Коли казна пуста і гине ліс.

Проте то все не я, а то Кабан проклятий, 

Що втік, і через нього весь «заміс».


Рудий – мій радник, 

Ось він перед вами, 

Всіх щиро просить затягнуть паски.

Я теж за це!

Будемо важко гарувати –

Нам до весни потрібно дотягти.


Отож збираймось разом воювати, 

Що в кого є, несімо про запас.

Не даймо ліс розшматувати –

Натужмося, немов в останній раз!»


Тут Зайчик тягне лапку вгору.

Сказати слово хоче і тремтить.

Порожній шлунок і діймає голод –

Не знає Сірий, як йому прожить:


«Агов, Баране, чим же будем воювати?

Немає шерсті – залишився лише пух, 

Немає чого їсти, ні на чому спати…

А зброя наша – це один лиш дух…»


«Про що ви кажете?!

Ще є в запасах порох!

Та наш – лише для нас (як каже кум Шакал).

Невже всі хочете, щоб всіх порвали в мотлох?!!

Усім негайно виконать наказ!!!


Ось ранок на галявину ступає, 

Збирається по-троху звірина:

Ведуть, хто в кого є. Несуть, що мають.

Адже війна, вона на те й війна…


Мораль цієї байки проста й ясна:

Зайцям і білкам не від кулі, то від голоду вмирать, 

Шакалу – убивати.

Ну, а Баран? Тоді він нащо?

Стояти, мекать, стригтись і жувать…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 14.11.2015 21:14  Богдан => © 

Молодець!