Весна 43-го
Вогнем кривавим відгоріли села.
Хатки-руїни виструнчились в ряд.
Ішла весна – самотня й невесела,
Снарядами заквітчувала сад.
Природа не скидалась на воскреслу,
Не усміхалась вже і не цвіла.
А десь далеко,
В чистім піднебессі,
Лелеча пісня сонячна пливла.
З пташками білокрилі похоронки
Натомлено зліталися до хат.
Йшов сорок третій. Мелодійну тронку
Давно спинили вибухи гранат.
І матері з обличчями Марії,
Такі, як вчора зняті із хреста,
Глушили в серці люті буревії
І плакали від кожного листа.
Що їм робити тут, на попелищі,
Голубкам перебитої доби?
Руїни, біль, чекання. Вітер свище.
Снарядами заквітчані сади.
Тут вечорами чути дикі танки.
Тут навіть кров не змита де-не-де.
О матері незнайдених останків!
До вас весна вже більше не прийде…
Вогнем кривавим відгоріли села,
Вертався фронт до рідної землі.
Ішла весна – самотня й невесела,
Будила перше жито на стерні.
